А я тобі не друг
Хіба я друг тобі, скажи?
Щоб ти оте постійно розмовляла,
Про те, про се, як ти не помічала той межи,
Щоб ти співала, говорила, жартувала.
Хіба я друг тобі скажи?
Та ні, ми випадково зітхнулися у старому метро,
Там, де жбурляє вітер легкі долі,
Там ти читала про велике й недосяжне, про Дніпро,
А я побачив сенс житя у твоєму подолі.
Я пам'ятаю, як випадково ми зітхнулись у метро.
З тієї миті я торкався лише думками тебе,
Але, бувало й так, що ти долоні до зап'ястя притуляла.
Я з розуму сходив в середені себе,
Та ти не знаеш, ти не знала...
Бо я торкався лише думками тебе.
Тепер скажи, хіба я тобі друг?
Щоб ти мене не обіймала й не цілувала?
Скажи, чим те закінчиться? куди нас приведе той рух?
Мовчиш. Чому? Ах, ти все знала?
Так я для тебе дійсно просто друг?
Навіщо ми тоді зустрілися у тому клятому метро,
Там, де жбурляє вітер різні долі?
Там, де читала ти про недосяжне й про Дніпро,
Навіщо притуляла ти свої долоні?
Навіщо ми зустрілись у метро?
Гаразд, ми вирішили — я для тебе просто друг,
Але, на щастя, ти не валсна над моєй любов'ю.
Давай, як Бродський заповів, про круг?
Бо, краще буду я ніким, чим бавитимешся зі мною.
І, ти пробач, бо я тобі не друг.

